Дослідження локальних/місцевих етнічних громад
"Новий Калуш" - німецько-єврейська колонія
Німецько-єврейська колонія, фільварок, бровар та соляні копальні на мапі 1787 р. Розробниккартосхеми: Appenzeller
1765 року Цісарем Австрії став Йосиф II (1741-1790), син Франца І і Марії-Терезії. Він завів низку реформ у Галичині: зніс кріпацтво, яке замінив на панщину (1773 рік), зменшив привілеї магнатів, підпорядкував церкву державі (так званий "йосифізм"), запровадив свободу релігії (1781), зрівняв у правах з римо-католицьким греко-католицьке духовенство, запровадив нову систему освіти, для українського духовенства дав дозвіл на відкриття духовної семінарії у Відні (1774), а згодом, у 1773 році, відкрив Львівський університет. В адмініструванні заведено централізацію. Цісар сприяв напливу на українські землі колоністів, розвитку ремесла і торгівлі, пропагував нові методи в сільському господарстві, змінив правне становище міст.
1784 року біля Калуша засновано німецько-єврейське поселення (колонію) Новий Калуш (1880 року тут налічувалося 577 мешканців). 1786 року в місті започатковано державну школу з німецькою мовою викладання та запроваджено земельний кадастр з метою упорядкування селянських податків.
Витяг зі статті "Топоніми Калуша на старовинних планах і картах"
Назва «Новий Калуш» з’явилася ще у ХVІІІ столітті, а не у ХІХ чи ХХ. Вона охоплює територію теперішніх вулиць Вітовського, Глібова і Мостиської, тобто тієї території, де знаходилася німецька колонія. Вітчизняний дослідник німецької меншини Східної Галичини Петро Сіреджук стверджує, що потік німецьких переселенців третьої хвилі в липні 1782 року ринув не в міста, а в сільську місцевість. Їх розселення було досить інтенсивним. Станом на 27 липня 1786 року німці жили в 63 спеціально збудованих для них поселеннях – колоніях семи циркулів Східної Галичини (в Стрийському – Гофнунґсау, Ґельзендорф, Ляндестрой, Новий Калуш, Нові Олексичі, Уґарсталь). Калуська мікросистема мала три колонії: Ляндестрой (виникла на землях села Новиця, тепер – Зелений Яр), Новий Калуш, Уґарсталь та невелику католицьку громаду німців католицького віросповідання в самому Калуші. Зростання чисельності німецької меншини в колоніях і громадах Станіславського воєводства відбувалося досить динамічно.
Якщо станом на 30 вересня 1921 року в Ляндестрої налічувалося 245 осіб, у Новому Калуші – 306, Уґарсталі – 346, то на 1 січня 1939 р. відповідно – 450, 711 і 490 осіб.
Більше про калуських євреїв можна прочитати за посиланням https://www.jewishgen.org/yizkor/kalusz/kalusz.html
Ляндештрой (нім. Landestreu — означає «вірний землі»)
тепер село Зелений Яр на Калущині *
Засноване 1783 року [2]. Поселення згадується як колонія німців-протестантів «Угаршталь» у Йосифінській метриці 1787 року, перейменована пізніше через існування іншої колонії з однойменною назвою[3]. Колоністи не розчинилися у слов'янському середовищі, а зберегли свою національну та релігійну самобутність. Розводили зразкові сорти яблунь та плодових дерев. Станом на 1808 р. тут проживало 327 протестантів.[4]
18 лютого 1939 року польська влада перейменувала село на Мазурівку (Mazurówka).
У 1939 році тут проживало 550 мешканців (30 українців, 40 поляків, 30 євреїв і 450 німців)[6]. Село належало до ґміни Новіца Калуського повіту Станіславського воєводства.
Колишня німецька колонія була ліквідована радянською владою у 1940 році. Її мешканців було депортовано до Вартегау (Німеччина) за програмою Додому в Рейх. Комуністична влада в 1944 р. спробувала влаштувати тут гніздо НКВД, яке було знищене повстанцями. Надалі сюди переселено українців з бойківського села Буковець (Закерзоння). 19 вересня 1950 р. рішенням Калуського райвиконкому № 371 утворено колгосп імені Будьонного, куди загнали 103 селянські господарства. У 1951 р. був убитий голова колгоспу Шушняк[7] тож 9.10.1951 райвиконком прийняв рішення № 467 про виселення села в Забузький район. Після ліквідації сільради територію приєднано до села Новиця. 61,6 га землі рішенням № 52 від 8 лютого 1952 р. передали до колгоспу імені Шевченка села Камінь Перегінського району.
20 червня 1989 року село Зелений Яр відновлене шляхом виділення з села Новиця.[8]
- Стало відомо, де на Калущині викопали частину унікального списа первісних людей. ВІДЕО. — «Вікна», 2018.09.18
- ↑ Карт фон Міга 1779-1783 рр.
- ↑ Пироженко П., Сіверська В. Йосифінська і Францисканська метрики, стор. 348, № 87 — Київ, Наукова думка, 1965
- ↑ Німецькі колонії Галичини у таблицях: Довідник / Упор., передм. І. Монолатія. — Коломия, 2000. — С. 16, табл. № 1
- ↑ Географічний словник Королівства Польського, 1884, т. V, стор. 73
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 32.
- ↑ Рішення Калуського райвиконкому № 334 від 17 липня 1951 р. «Про надання одноразової грошової допомоги сім'ї загинувшого від рук банди українських націоналістів голови колгоспу ім. Будьонного Шушняк».
- ↑ Нормативно-правові акти з питань адміністративно-територіального устрою України
Фракійці. Хорвати. Поляки. Угорці
З книги В. Грабовецького "Історія Калуша" можна почерпнути відомості
про первісні поселення праісторичних часів на території сучасного Калуша
XV-V століття до н.е.
Археологами виявлено в урочищі Залісся кам'яні знаряддя праці, в урочищі Струкова гора - курганний могильник та біля колишнього села Підгірки - грунтовий могильник, що датуються XV—XII століттями до нашої ери.
"Загалом на території Калуського району, в сучасних його межах, археологи Б. П. Томенчук, Б. А. Василенко, І. К. Свєшніков у семи населених пунктах виявили 11 пам'яток матеріальної культури з праісторичних часів. Це чотири курганні могильники, п'ять поселень і слов'янське городище. На західній окраїні села Негівці біля Калуша виявлено курганний могильник культури шнурової кераміки (назва походить від заглиблених ліній, якими прикрашали глиняний посуд).
Подібний курганний могильник виявлений в урочищі Дубина на віддалі 1 км на південний захід від села Томашівці. Під час розкопок могильників культури шнурової кераміки виявлено поховання з трупоспаленням і трупопокладанням, а також поховання в кам'яних скринях.
Люди жили в напівземлянкових і наземних житлах. Глиняний посуд оздоблювали шнуровим врізним орнаментом. Це були горшки, миски, кулясті амфори. Знайдено знаряддя праці (кам'яні шліфовані сокири, ножі, скребки), прикраси (пряжки, намиста, підвіски), численні металеві вироби (ножі, кинджали, сокири).
Основним заняттям племен культури шнурової кераміки було землеробство і скотарство. Значного розвитку набула на той час обробка каменя. Пам'ятки цієї культури датуються III-тім — серединою II-го тисячоліття до нашої ери.
Курганний могильник також виявлено в урочищі Татарські могили в селі Цвітова (невизначеної культурної приналежності).
Ґрунтовий могильник бронзового віку простежується на західній окраїні Сівки Войнилівської, поселення виявлене в урочищі Біла глина у селі Цвітова.
V століття до н.е. - X століття н.е.
Поселення голіградської культури [так званих фракійських племен] виявлені в селі Голині. В тому ж селі виявлено пам'ятки культури карпатських курганів, що датуються 2—6 століттями нашої ери. Це вже був період, коли виникали східнослов'янські племена. В розкопаних курганах знайдено залишки зерен пшениці, жита, вівса, ячменю, проса і сільськогосподароькі знаряддя праці (залізні мотики).
У селі Войнилові (за 17 км від Калуша) в урочищах Біла Церква, Центр села, За липами, в селі Голині (8 км від міста) та в селі Новиця археологи виявили городища і поселення періоду давньої Русі (IX—XI ст.). Ці археологічні пам'ятки переконують нас, що як на території самого Калуша, так і в його близьких околицях проживало населення княжого часу. Можна припустити, що східнослов'янські городища-укріплення існували на території Калуша і в період союзу слов'янських племен V—VIII століть, і в часи Київської України-Русі IX—XI ст., і в епоху Галицько-Волинської української держави XII—XIII ст.
Не викликає сумніву, що територія Калуша і його околиці, багаті на солеварні промисли, були заселені в прадавні часи. Можливо, що сам Калуш міг бути одним із центрів окремого племінного союзу, коли тут, за даними письмових, а точніше, літописних джерел, могло проживати одно із племен білих хорватів чи тиверців. Не випадково саме Калуш залишався головним центром волосного управління не лише в княжі часи, а навіть і за часів панування польської Корони.
Сліди праісторичних поселень на території Калуша археологи помітили ще в другій половині XIX століття, наприклад, на пасовищі або міській толоці, званій "Могилки", ... археологи натрапили на ряд старовинних курганів, які на той час уже були знищені. Так, у 1874 р. при копанні рова біля урочища Струковати [мабуть це Струкова Гора] був виявлений меч, тоді ж розкопано давній цвинтар (антропологічний аналіз кісток указував на дуже давнє їх походження). Наприкінці XIX століття в кабінеті археології Краківської Академії Красних Мистецтв зберігалася гарно вигладжена керамічна сокира, що була передана сюди з Калуша для цього польського музею.
Професор Маркіян Смішко розповідав авторові ще в 70-х роках, що біля Калуша простежуються пам'ятки культури карпатських курганів, подібних до яких так багато є біля Коломиї. Вчений, який досліджував ці пам'ятки, дійшов висновку, що первісне населення культури капатських курганів асимілювалося зі східними слов'янськими племенами. М. Смішко вважав, що носіями культури карпатських курганів були скотароько-землеробські племена білих хорватів, які згадуються в "Повісті минулих літ". Можна припустити, що ці мешканці як частина білих хорватів могли брати участь у походах київського князя Олега на Візантію 907 року та його наступника Ігоря — 945 р., як про це згадується в Несторівському літописі [4]. ..."
Стаття Яна Махніка,
Дмитра Павліва,
Володимира Петегирича
"КУРГАНИ НА ВОЙНИЛІВСЬКІЙ ВИСОЧИНІ У МІЖРІЧЧІ СИВКИ ТА ЛІМНИЦІ"
У статті подаються відомості, що дослідник Б. Януш у своєму каталозі згадав кургани в урочищі Струкова гора
біля Калуша та діоритовий топірець з Тeмирівців,
який, можливо, походив із зруйнованого курганного насипу [Janusz, 1918, s. 153, 156, 215, 220], де наводилися давніші дані [Pasternak, 1928, s. 14, 116, 117;
Археологічні пам’ятки, 1982, с. 8].
Відзначено кургани на північній околиці села, обабіч дороги з Копанки на
Негівці в ур. “Дубина” (рис. 2).
На сторінці 298 вміщено інформацію: "Справа від дороги на полі зафіксовано сліди повністю
розораного кургану. За архівними даними, використаними Л. Козловським і Т. Сулімірським,
саме з нього мав би походити бойовий сверлений топірець ранньошнурової культури
довжиною 10,5 см. Його виготовлено із каменю зеленуватого відтінку і знайдено ще у 1885 р. в
підкурганному похованні [Kozłowski, 1924, s. 191; Sulimirski, 1968, p. 137, fig. 14:3] (рис. 16).
Зліва від дороги, у лісі виявлено три земляні насипи, розміщені за 420 м на захід від розораної
могили. Вони розташовані на відстані 25–35 м один від одного. Їх розміри: діаметр від 11 до
19 м і висота від 0,5 до 0,8 м. Ще один одинокий курган, на вершині якого поставлено
дерев’яний хрест, височіє зліва від дороги з Копанок на Долпотів. Його діаметр становить 17 м,
висота 1,5 м (рис. 12). Це місце мешканці села називають “Могилка”.
 |
| Ілюстрація з часопису "Світич" https://switych-2.blogspot.com/2020/04/blog-post.html |
Витяги з книги В. Грабовецького "Історія Калуша"
ПІД ПОЛЬСЬКОЮ КОРОНОЮ (1387-1772 рр.)
" У княжий період Калуш, правдоподібно, як князівська оселя входив до складу Галицької волості, якою управляв боярин. Можливо, що прибутки із тодішніх калуських солеварень, подібно до коломийських, були князівськими і йшли на утримання князівського двору чи князівського війська. На все це, напевно, з часом дадуть відповідь археологічні розкопки як на території самого Калуша, так і в його околицях.
Із захопленням Галичини польською Короною після горезвісної Кревської унії (1385) княже село Калуш увійшло до складу новоствореного Галицького староства (1387), тобто королівщини, і залишалось у його складі до 50-х років XVI століття, коли за спеціальним окремим декретом Варшавського сейму відокремилось і перейшло у відання окремого Калуського староства, яким управляв польський коронний гетьман і воєвода Руський Микола Сенявський. Це сталося в 1552 році.
Які соціально-економічні процеси відбувалися в селі Калуші в XIV — середині XVI століття, довідуємося з небагатьох першоджерел. У галицьких актах зафіксовано, що в 1437 році власником села був Мітко Драгуш, як записано в акті, "королівський чоловік із Калуша". Треба розуміти, що це був довірений галицького старости, а за походженням, як видно із імені, був українського роду, можливо, з дрібних колишніх бояр, як це ми спостерігаємо по інших тогочасних селах Галицького староства.
Через рік у тих же гродських актах значиться інший правитель села — якийсь Мартинус — "управитель (прокуратор) із Калуша". Минуло десять років, і в 1447 році від імені Галицького староства селом заправляє вже інший правитель. "
КАТОЛИЦЬКИЙ КЛІР ТА ЙОГО КОСТЬОЛИ
Поляки почали прибувати до Калуша від кінця XIV століття, слідом за військом. Хоча в XV—XVII ст. їх було небагато, польський король Казимир Ягайлончик 5 квітня 1464 року надав їм фундацію на побудову латинського парафіяльного католицького костьолу Св. Валентина , не дивлячись на те, що у 1450 році в Калуші вже існував римо-католицький костьол. А ще раніше, в 1464 році, той же польський король Казимир Ягайлончик надав костьолові у Калуші право на використання вивару солі однієї панви. Це соляне право зберігалося костьолом до 1680 року, коли місцевий католицький пробощ зрезиґнував із цієї солеварні і продав її за 1000 злотих.
Костьол св. Валентина був спочатку споруджений з дерева, в ньому були дерев'яні скульптури святих апостолів і пророків. Ксьондза було спроваджено зі Львова , і він відправляв Богослужіння щонеділі. Орган, який супроводжував костьольні відправи, був завезений до Калуша із Кракова ще 1475 року. До костьола ходили не лише місцеві поляки, але й католики із сусідніх сіл.
Ця парафія була великою, її провадили пробощ і 8 ксьондзів, які тоді називалися "вівтаристами" (від слова "вівтар"). При церкві у XVI—XVIII ст. діяла школа і лікарня. Невідомо, хто навчав і скільки учнів навчалося в цій католицькій школі, хто були лікарі. Гроші на витрати костьолу, лікарні і школи надходили із "костьольного фонду", який складали для цієї мети прибутки із ділянок землі і пожертвування за Богослуження. На жаль, про місце первісного костьолу не залишилось будь-яких свідчень. Можливо, він містився там, де в 1842 році був побудований новий костьол, який зберігся до нашого часу.
Під час нападів татар костьол кілька разів горів, особливого пошкодження зазнав він у 1565 році. Це стало відомо польському королеві Стефанові Баторію, і його стараннями костьол св. Валентина в 1578 році було відновлено. В 1770 році цей фарний костьол був збудований наново
із смерекового дерева. В люстрації 1771 року записано: "Фарний костьол при замку в місті новозбудований із смерекового дерева і покритий гонтою" . І лише в 40-х роках XIX століття католицька святиня була вимурована і у 1842 р. посвячена Львівським єпископом . В костьолі зберігалися унікальні католицькі стародруки, чудові срібні свічники, золоті келихи, позолочені шати ксьондзів.
Крім костьола св. Валентина, в Калуші була каплиця св. Анни, збудована колишнім орендарем Калуського староства і його дружиною Анною з Потока. Вона була зруйнована більшовиками. В 1996 р. на її місці збудована нова.
...
КАЛУШ У ЧАСИ АВСТРО-УГОРЩИНИ (1772-1918 рр.)
Після 435-річного панування шляхетської Польщі Галичину захопила Австрійська монархія. Це сталося 1772 року внаслідок першого поділу Речі Посполитої. Іван Франко писав, що "в 1772 році Польщу розібрано, хоч на разі ще не всю: Австрія, Росія і Прусія взяли по доброму куснику краю, решту полишено польському королеві. Австрія дістала Галичину майже в такім об'ємі, як тепер".
За наказом імператриці Марії Терези австрійські генерали Естергазі та Гадік зі своїми корпусами перейшли кордон і зайняли основні міста Галицького краю: Перемишль, Львів, Станіслав, Галич, Калуш та інші населені пункти Руського воєводства.
Ще до приходу австрійських військ до Калуша перші віденські чиновники, на диво — з місцевими польськими патриціями — зібрали поспільство біля магістрату. Тут вони зачитали цісарський патент про перехід влади у Калуші до Австрійської монархії. У польському костьолі на честь цієї події було відправлено Богослуження. Калуш, як і інші міста Східної Галичини, увійшов до складу земель, що тоді називалися "Королівство Галіції і Лодомерії" з великим князівством Краківським і князівствами Освснцімським і Заторським". Східна Галичина, де проживало в основному етнічно українське населення, складала 60 відсотків території названого Королівства.
25 вересня 1772 року вдруге зібрано калуське міське поспільство біля костьолу і зачитано універсал цісаревої Марії Терези, виданий 11 вересня. "Всім і кожному зокрема,— гласив документ,— кому про це треба знати або належало довідатися, ми з імператрицею Російською і королем Пруського двору з'єдналися, вчинили раду, зокрема, про те, щодо деяких королівських провінцій, які здавна належали по праву нам, які ми повинні повернути, і саме тепер ми їх відібрали. Ми цей край (Галичину.— Г. В.), як частину нашого права, наказали нашому війську обняти. Край входив у такі границі — правий берег Вісли від Сілезького князівства, вище Сандомира. Звідтам іде границя через Франполе до Замостя і Рубешова аж до ріки Буг, а потім поза Бугом, біля властивих границь Червоної Русі, в напрямі на Волинь і Поділля аж до границі Збаража. Звідтам границя прямує до Збруча, а звідтам до Дністра з частиною Поділля до потоку Побоча, що впадає в Дністер, і накінець до границі Покуття, яке відділяє цей край від Молдавії".
29 грудня 1772 року по всій Галичині, в тому числі і в Калуші, місцеві мешканці складали присягу вірності імператриці Марії Терезі. Вони повторювали слова австрійського чиновника: "Слюбуємо і складаємо тілесну присягу Всемогучому Богові, найяснішій імператорській княгині і пані Марії Терезі з ласки Божої цісаревій римській, як тепер найласкавішій нашій королеві, як і не менше їх дідичам згідно устави, як і обом князям дідичну честь віддати, а також слюбуємо, що кожного часу будемо вірними і послушними підлеглими".
Записи актів громадского стану всього приходу ХІХ ст.
Немає коментарів:
Дописати коментар